«Обереги в бабусиній скрині»

«Обереги в бабусиній скрині»

Сценарій  проведення родинного свята

Мета: ознайомити учнів з традиціями рідного краю,

            розширити уявлення учнів про обереги, про їх значення в житті українців;

            виховувати повагу до старшого покоління, шанобливе ставлення до людей праці

Обладнання: скриня, вишиті рушники, вишиванки, хустки, віночки

(Виходять дівчатка в українській формі, одна посередині тримає коровай на вишитому рушнику)

Стас:    Добрий день вам, люди добрі.

Надя:   Щиро просим до господи.

Аня:      На хліб, на сіль.

Іра:       І на теплу розмову.

Стас:    Нехай нині гріють вас усмішки наші і кожне промовлене слово.

Надя:    У народу нашого здавна є традиція дуже славна.

Аня:      Всіх гостей ми зустрічаєм із рум'яним короваєм.

Іра:      Хай пісні лунають нині понад степом з краю в край.

Аня:     Вам підносим, любі гості, наш родинний коровай.

                                                               _{(Дівчинка кладе коровай на стіл)}

Вч.: Шановна родино. Сьогоднішнє свято – ще одна сходинка до родинного єднання.

       Коли родина сходиться до хати, то хочеться слово їй тепле сказати.

       Сім'я – це пристань і гавань, звідки ми виходимо у широкий світ, ім'я якому – життя.  

       Прекрасно, коли в сім'ї панують повага, злагода, взаєморозуміння.

       Діти вчаться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам'ять свого роду.

       Мамина пісня, батькова порада, бабусина ласка, дідусева казка – все це наша родословна 

       пам'ять, наші символи, наша історія, наші обереги.

       Сьогодні ми з вами вирушаємо у подорож до святої історії нашого народу. Ми заглянемо до

       чарівної бабусиної скрині.

       У нашому класі 8 бабусь і сьогодні вони майже всі злетілися білими голубками до своїх  

       онучат.    

       Давайте їх привітаємо теплими оплесками.

Пісня про бабусю

                                                                                                                                 (Виходять бабуся і онук)

Бабуся:  Чого ти, Стасику, у вікно виглядаєш?  Напевно гостей ти якихось чекаєш?

Стас:    Бабусю рідненька, до нашої хати сьогодні зберуться всі мої дівчата.

               Дівчата, бабусю, самі не прийдуть, вони своїх мам й татусів приведуть.

               Ми хочем, бабусю, щоб ви нам всім нині, скарби показали, що є в вашій скрині.

Бабуся:  Скарби, що ви хочете бачити нині, лежать, як святиня, здавен у цій скрині.

                Колись, діти, у кожній хаті була скриня. І в скрині мами ваших бабусь, бабусі ваших 

                бабусь зберігали все найдорожче, найрідніше їхньому серцю, а що саме, ми зараз  

                подивимося.

(Бабуся дістає із скрині вишитийий рушник)

Бабуся:  Рушники -  це символ долі.

               Як і в нашому житті переплелись різні кольори, смуток і радість.

(Виходять дівчатка)

Аня:   Рушники, рушники – наче долі сторінки.

Їхня мова писанкова збереглася навіки.

Надя:   Як з'являємось на світ ми, в крижмі – білі рушники.

  Полотняне диво світле, плід душі і хист руки.

Іра:     Як прийде пора до шлюбу з блиском золотих кілець,

Рушники, з дитинства любі, ляжуть в стежку під вінець.

Стас:  Чи коли від краю свого довгий шлях кудись лежить,

 Рушником й хрестом в дорогу рід тебе благословить.

Аня:   Дивлюся мовчки на рушник, що бабця вишивала

            І чую: гуси зняли крик, зозуля закувала.

            Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута, м'ята.

            Десь тихо бджоли загули, всміхнулась рідна мати.

            І біль у серці раптом зник. Так тепло – тепло стало.

            Цілую мовчки той рушник, що бабця вишивала.

Родина виконує «Пісню про рушник»

(Бабуся дістає із скрині вишиванку)

Бабуся:  Вишиванка – це символ здоровя, краси, щасливої долі, порядності, чесності і любові.

Стас:   Мама вишила мені квітами сорочку.

              Квіти гарні, весняні. «На, вдягай, синочку.»

              В нитці – сонце золоте, пелюстки багряні.

              Ласка мамина цвіте в тому вишиванні.

              Вишиваночку візьму, швидко одягнуся,

              Підійду і обніму я свою матусю.

(Виходять дівчата у вишиванках)

Іра:        Вишивала мама синіми нитками.

               Зацвіли волошки буйно між житами.

               Узяла матуся червоненьку нитку-

               Запалали маки у пшениці влітку.

Надя:    Оберіг – сорочку вишила для сина.

              Візерунком стали квіти України.

              Маки та волошки, мальви біля хати –

              Долю для дитини вишивала мати.

Аня:      Шила – вишивала хрестики зелені.

              Зашуміло листя на вербі й калині.

              Золотилось сонце у розлогій кроні –

              Вишивала долю наче на долоні.

Іра:        Білими по білім вишивала ненька,

  До ниток вплітала всю любов серденька,

  Дрібно гаптувала росяні мережки,

  Щоб не заростали у дитинство стежки.

Надя:    Оберіг – сорочку вишила для сина.

              Зашуміло листя на вербі й калині.

              Мамину турботу зберегла сорочка

              Захистять від лиха хрестиків рядочки.

Дівчатка виконують пісню «Мамина сорочка»

(Бабуся дістає із скрині віночок)

Бабуся:  Віночок – це символ життя, долі, символ дівоцтва. Символ віри, надії і любові.

(Виходять дівчатка у віночках зі стрічками)

Іра:        Виночок найперший сплітала матуся, вимочувала його в росах сім днів й до свят тримала   

               у скрині. Дівчатка починали носити віночки з трьох років.

Аня:      Донечці коханій квіточки збирала

              Добрая матуся долю зазивала:

              Коли сонце зійде з ніченьки чекала,

              У досвітніх росах квіточки купала.

                        В  затінку сушила, все перебирала.

                        Як сплела віночок – долю загадала.

                        Висушені квіти в скриню заховала

                        В глибінь від навроки – на свята чекала.

                        Наче берегиню, на голівку клала

                        Щасливий віночок – про здоров'я дбала.

Надя:  Блакитний віночок - незабудки сині

Будуть розвивати гострий зір дитині.

А жовтогарячі з чорним чорнобривці

Не дадуть боліти дитячій голівці.

Посеред ромашка – оченя жовтеньке,

Заспокоїть від страхів маленьке серденько.

Стас:   У віночок чотирирічного дівчатка допліталися нові квіти і яблуневий цвіт –

              символ материнської любові.

Іра:       Підростала дівчинка – віночок зміняли,

              Яблуневе листячко й гілочки вплітали,

  Яблуневий ніжний цвіт на віночку новім –

  Символ материнської віри і любові.

Аня:      Віночок для семиліточок був із семи квіточок. В центрі віночка – гроно калини.

Надя:   А як вже миналося сім рочків маленькій

             До віночка впліталися нагідки дрібненькі,

             І безсмертник, і любисток, і гроно калини,

             Щоб кохання було чисте в гордої дівчини.

Стас:   Треба було не тільки вміло плести віночка, а й вязати до нього стрічки.

              Сором був дівчині, в якої стрічки пов'язані недбало.

Іра:     Посередині в'язали коричневу стрічку – годувальниці-землиці символ сили вічний.

            Пообіч неї – жовті, як гаряче сонце.

А зелені обіцяли красу й свіжість доньці.

Далі йшли блакитні й сині по спині, як річки,

Наче небо неозоре, як вода в криничках.

Потім стрічечки в'язали жовтогарячі, наче свіжий хліб із печі – духм'яний і смачний.

Фіолетові, то мудрість, чіпляли на згадку,

А малинові були знаками достатку.

А на білих гаптували золотом та сріблом:

Яснолиций місяць справа, а сонечко – зліва.

А червоні – знак печалі, разом з маком-цвітом

До вінків своїх в'язали в пам'ять про убитих.

Аня:      Безліч символів, повір'їв і легенд прадавніх збережемо у віночках святкових і славних.

Пісня про віночок

  (Бабуся дістає із скрині хустку)

Бабуся:  Хустка – це символ прихильності, любові, перехід з дівчини у жінку, символ матері.

(Діти читають вірші про хустку)

Стас:    На ній гроно, і пелюстка, і небо й райдуга на ній.

               Мов берегиня вроди, хустка здавен у нашій стороні.

Надя:    То – нареченим на щастя, то – на добро матерям.

               Вічний дарунок – хустина, знана стежкам і вітрям.

Іра:       Веселі ви чи сумовиті, на схилах Ворскли чи Дінця.

              Нема таких жінок на світі, кому вона не до лиця.

Вч.:  Хустка з давніх давен була улюбленим головним убором української жінки.

         Вона проходить через усю історію українського вбрання. І, майже не змінившись,  

         залишається  у вжитку до наших днів.

               Окрім хустки, українські жінки носили й інші головні убори: намитку, перемітку, обрус,   

         очіпки, бавниці. Але найпоширенішою серед українських жінок все-таки була хустка.

               Українська хустка – це справжній мистецький витвір. Колись хустки вишивали шовком, 

         сріблом та золотом.  Якщо нитками, то червоними, зеленими, жовтими та рожевими.         

         Траплявся  і чорний колір. Синій не вишивали окремо, а поєднували його з червоним.

               Без хустки не обходилося жодне українське весілля. Нею в'яжуть руку нареченному і

         зав'язують голову нареченій, перев'язують свашок і обв'язують хліб.

               В давні часи кожна дівчина дарувала козакові хустку, як символ вірності. Коли козак

         гинув у бою, то йому покривали обличчя хусткою, щоб хижі птахи очей не довбали.

Пісня «Їхав козак на війноньку»

              І нині хустка – невідємний атрибут на похоронах. Хусткою тримають свічки, перев'язують 

        вінки, руки, хреста. Такі хустки називаються «провідниками».

              Хустка використовується як хустина-вузлик із вечерею для хрещених на різдво, на хлібі,

        щоб не зачерствів, на дитячій колясці – від вітру і злого ока.

              Подивуймося ж і  нині незнищеній і живучій любові нашого народу до простого та  

        водночас  незбагненного дива – української хустки.  

              Подаруйте своїм бабусям хустки – дарунки барвисті, як сад навесні, мерехтливі, як     

        світання  над річкою. Хай звеселять і зігріють вони серця ваших коханих бабусь.

(Діти дарують бабусям хустки)

Звучить пісня «Мамина хустка»

(Бабуся дістає із скрині пучок із зіллям)

Бабуся:  Зілля – це надійний оберіг від усякої нечисті. У скринях зберігали висушений полин,

               чорнобривці, любисток, барвінок, чебрець.

               Наші предки дуже шанували рослини і вірили у їхню магічну силу.

           Аня:    Чорнобривці вважали символом дитинства, рідної матері, рідної оселі.

           Іра:      Барвінок – символ життя, кохання, невмирущої памяті.

           Стас:  Чебрець – символ батьківщини.

           Надя:   Любисток – приворотне зілля, оберіг від всякої нечисті та відьом.

           Аня:     Полин – оберіг від русалок.

Бабуся:  Зілля зберігали у прискінку, спеціальній маленькій шухлядці вгорі уздовж бічної стінки  

                скрині.

У виконанні мам звучить пісня «Чорнобривці»

Вч.:  Ось і підходить до закінчення наша зустріч з історичною минувшиною нашого народу, із славними звичаями та традиціями наших предків. Сподіваюсь, що вона не залишила байдужими нікого із вас і ви з нетерпінням будете чекати на нові зустрічі з вашими дітьми і внуками у стінах нашої школи.

        Дівчатка дарують вам танець «Донечка України»

Вч.:  Є у нашого народу ще одна добра традиція – частувати гостей символічною стравою українців.

(Виходять дівчатка з варениками)

Надя:    Милі гості! Вас чекають у макітрі варенички дуже ситні.

Аня:      Пухкесенькі, круглолиці, із добірної пшениці.

Іра:       Пригощайтесь, просим щиро.

Всі:       Залишайтесь завжди з миром!  

(Всіх пригощають варениками)