«Моя земля – земля моїх батьків»
Сценарій виховного заходу на тему:
«Моя земля – земля моїх батьків»
Усний журнал
І сторінка «Мій рідний край – Кіровська земля»
ІІ сторінка «Мій край, моя історія - жива»
ІІІ сторінка «Моя друга домівка – рідна Кіровська школа»
І. Доброго дня, шановні гості! ------Павлик
ІІ. Доброго дня, шановні односельці!-------Діана
М.П. Сьогодні ми зібралися для того, щоб поговорити про …
І. Мій рідний край – село моє.
Люблю твої степи, поля, і цвіт садів, зозуля де кує.
Люблю, як сходить вранішня зоря.
ІІ. Мій рідний край!
Тут люди працьовиті. Смачний тут хліб, веселії пісні,
Багатий він минулим і майбутнім.
І я щаслива, що живу на цій землі.
М.П. Рідна земля, батьківський дім, мала батьківщина – це місце, де ми прийшли в цей світ, де живемо, де жили предки наші.
І в якому куточку нашої планети не народилася людина, чи то серед зелені дерев, чи різнотрав’я луків, чи під палючим сонцем пустель, чи скованої морозом землі, кожному дорога та земля, де пройшли роки дитинства, юності, де залишили краплинку себе на цій землі.
І. Це малий і чарівний куточок Землі,
Де душа відпочити б хотіла.
Степ ховається тут у вечірній імлі,
Ранок кличе узятись за діло.
ІІ. Тихо спіють городи, гіллясті сади
Зазирають в віконниці хат.
Тут виспівує птаство на всі голоси,
Благословляє на світ немовлят.
І. Тут колос, що життям налитий,
На полі тихо з вітром розмовля:
ІІ. Тут рідні люди: і батьки, і діти –
І-ІІ: Це рідна Кіровська земля!
М.П. Ми поведемо сьогодні розповідь на тему:
«Моя земля – земля моїх батьків» про один із степових куточків України, про територію однієї із сільських рад Великомихайлівщини, про рідну землю, на якій ви народилися, живете і виростаєте. А проведем нашу розповідь у вигляді усного журналу.
І сторінка «Мій рідний край – Кіровська земля»
М.П. Метою нашого заходу є вивчення історії і сьогодення свого краю і людей, які проживають на цій землі.
Розпочнемо прямо зараз.
- Підніміться, будь ласка, ті, хто народився в селі Кірове.
- Хто родом із села Привільне?
- Хто народився у селі Сокорове?
- Серед присутніх вчителів назвіть корінних жителів вашого села.
Всі села знаходяться на території Кіровської сільської ради. Тому ми й називаємо свій рідний край Кіровською землею.
Серед присутніх вчителів є народжені на Черкащині, на Вінничині.
І кожному з нас дорога та земля, на якій народилися, де пройшло наше дитинство і юність. Я сама родом з Вінничини.
Село моє – хатинка мами,
Шатро горіхів біля стріх,
Якими срібними словами
Дзвениш ти в споминах моїх.
Тепер я тут живу, на добрій цій землі,
Де йдуть дощі і дозріває колос,
Де буйним цвітом пропливають дні,
І став піснями мій невтомний голос.
І зараз звуками мого голосу до вас полинуть слова і мелодія дуже гарної пісні про … А я вас запитаю, коли ви прослухаєте, про що ж пісня.
Пісня «Земле моя»
Куди не кинеш оком – безмежнії поля,
Розкинулась широко свята моя земля.
Як сизокрилий сокіл, як в травні журавлі,
Я чую спів землі, криничний спів землі, священний спів землі.
Приспів: Хто мене в літа ранкові вчив добра і вчив любові?
Ти, земле моя!
Хто мені в юнацькі роки дав дорогу в світ широкий?
Ти, земле моя!
Хто мені дав чисту воду із джерел мого народу?
Хто мені дав сонце миру і в майбутнє світлу віру?
Скільки ніжних, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть, до рідного села.
1. Село моє, колисочко дитинства,
До тебе я звертаюсь знов і знов.
Село моє, кринице материнства,
В тобі снагу черпаю і любов.
2. Село моє, для мене ти рідніше,
Дорожче ти мені за землі всі,
Бо ти даруєш і любов, і ніжність,
Твоїй склонятимусь завжди красі.
3. Село моє, душа моя, розрада,
Пракорінь мій, колиска й джерело,
Журлива пісня і колюча правда,
Мій хліб і сіль, і сум мій, і добро.
4. Мій рідний край, у золоті колосся,
На неосяжнім просторі степів,
Де всім гостям, як здавна повелося,
На рушнику підносять хліб і сіль.
Вручення хліба на рушнику директору школи
М.П. Село. Воно прекрасне в будь яку пору року. Особливо красиве село, коли пишно цвітуть сади, коли першою зеленою щіточкою з’являється травичка, коли соловейко до сліз доводить своїми піснями, коли оживає земля – наша матінка.
5. Тебе люблю, моє село, за тихий шепіт ковили,
За зелень сосен на узгір’ях, за зиму, теплу, малосніжну
6. Тебе люблю, моє село,
Коли цвіте в садочку вишня, кує зозуля у гаю,
І соловейка ніжна пісня бентежить душу тут мою.
7. Коли в полях волошки сині вплітає у вінок дівча,
А в небі – жайворонка трелі – прекрасна літняя пора!
8. А коли осінь сумовито загляне у моє вікно,
Не буду в дні такі тужити – все ж тут краса є все одно.
М.П. Ваше село – часточка вашого серця, спомин вашого дитинства.
9. Там, де степи безкраї сивіють вдалині,
Де жайворонок грає на золотій струні,
Де пісня сповиває дзвінкий барвистий рай –
Він тут, в моєму серці – коханий рідний край.
10. Пахне рідне село тишиною лугів,
І роздоллям небес, і піснями гаїв,
І полями, де сонячно світить добро,
Пахне рідне село, моє рідне село.
11. Будить рідне село і зорю, і росу.
Я любов до землі все життя пронесу.
Все, що бачу навкруг, все в мені проросло,
Моє рідне село, моє рідне село.
12. І хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом,
Шипшиною в лузі, хрещатим барвінком,
І піснею мами, що сіє добро,
Гріє душу село, моє рідне село.
Пісня у виконанні Раїси Кириченко «Моє рідне село» (у запису)
М.П. З любові до рідного краю, матері - землі починається людина. Не можна любити те, чого не знаєш. Тому перегортаємо ІІ сторінку нашого журналу
ІІ сторінка " Мій край, моя історія - жива"
М.П. Відомо, що давно, на території сучасної Кіровської сільради, яка об’єднує села Кірове, Привільне, Сокорове, Новоселівка, жили німці-колоністи і переселенці із нечорноземних областей Європейської частини Росії. Це були селяни-українці, які розорились і втекли від своїх поміщиків-кріпосників. Перші поселенці і заснували село, яке виникло у 1787 році.
Жителі села займались хліборобством. 75% землі належало економії пана Їжицького, німецького барона, на якого працювали селяни-кріпаки і наймані батраки. І село в честь пана називалось Їжицьким аж до 1935 року.
Перегляд слайдів про село
ІІІ сторінка «Моя друга домівка – рідна Кіровська школа"
М.П. Наша школа старенька і має свою історію.
Пан Їжицький збудував приміщення, де зараз розміщується школа. Коли після революції панів вигнали, то в двох приміщеннях організована була школа десятирічка для старших 5-10 класів, де навчалися до війни діти з сіл Торосове, Саханське, Нікомаровка, Орджонікідзе, Малоросове. А учні 1-4 класів села Їжицького вчилися у приміщенні сучасної контори.
Школа тримала своє господарство. Діти з далеких сіл жили в гуртожитку. Під час голодомору 1932-1933 років біля нижнього корпусу школи був будиночок -«столова», в якому варили і роздавали дітям баланду.
Опалювали приміщення соломою, курайом. В школу до війни приїжджала кіноустановка, яка демонструвала фільми.
Школа працювала у дві зміни. Класи були у нижньому приміщенні, а у верхньому (сучасній школі) – були кабінети, спортзал, майстерня.
Під час війни в школі жили румуни.
Після ВВВ середня школа була уже в селі Цебрикове, а на території нашого села Кірове була семирічка, де навчалися діти уже з сіл нашої сільради. А початкові класи були в селах і Привільне, і Новоселівка, і Сокорове.
До 1975 року на території Кіровської сільради була школа восьмирічка і три початкових школи по селах.
Після об'єднання початкових класів із трьох сіл Новоселівки, Привільного і Сокорове в школі було 247 учнів, працювало 17 вчителів. Учні з інших сіл жили в пришкільному гуртожитку, а приїжджі вчителі – в будинку для вчителів.
Сьогодні в школі навчається біля 100 дітей.
Щороку школа випускає зі своїх стін випускників
і приймає першокласників
М.П. Ось і завершилася наша мандрівка по славних і рідних кожному серцю куточках рідного краю. Закриваючи останню сторінку нашого усного журналу, я зачитаю для вас усіх – батьків і вчителів два висловлювання дітей про село.
Вислови учнів про село
«… Бог не наділив нашу місцевість пишною природою, проте від цього я не став менше любити своє село. Воно для мене найкраще, бо тут я народився і виріс, тут живуть мої батьки і друзі. Я завжди відчуватиму пахощі цвіту акації і степових трав, пам’ятатиму смак шипшини, глоду і маслини. Не забуду жодної стежини в околицях свого рідного села.
Як би не склалося моє життя в майбутньому, я пам’ятатиму своїх вчителів і всіх земляків – односельців.»
«… Я люблю своє село. Хоча воно маленьке, але тихе. У нашому селі люди поважають одне одного і відносяться дуже добре до дітей. Коли виросту і вивчуся, можливо я поїду десь на роботу в місто, або інше село, але рідного села ніколи не забуду. Завжди моє село залишиться в моєму серці і для мене воно найкраще.»
М.П. Надіюсь, що цей виховний захід залишить в ваших серцях добрі відчуття і приємні враження. Вдалого вам дня.
Продовження пісні у виконанні Раїси Кириченко «Моє рідне село» (у запису)